8 клас Українська література

Тема: Трагікомедія І. К. Карпенка-Карого «Сто тисяч»- класичний взірець українського

«театру корифеїв». Проблема бездуховності людини, засліпленої прагненням до

наживи, проблема влади грошей.

ТЛ: драматичний твір, комедія, трагікомедія.

Мета: розкрити тему влади грошей у трагікомедії «Сто тисяч», охарактеризувати образи-персонажі в порівнянні; Розвивати навички усного зв’язного мовлення, формувати вміння дискутувати; виховувати почуття поміркованості щодо матеріальних потреб, бажання залишатися високоморальною людиною за будь-яких обставин, толерантність під час ведення дискусії.

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань.

Форма уроку: інтерв’ю з героями.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Аутотренінг.

Учитель: Повторюйте за мною такі рядки:

Ні образи, ні огуди

Не наповнять злістю груди.

Добро робити – не боятись!

Вперто йти – не сумніватись!

Трапиться розчарування –

Впертіш іти і не здаватись!

Учитель: Зазвичай подібні рядки допомагають переборювати труднощі, не зупинятись на півдорозі. Але чи всім і завжди треба керуватися окремими пунктами такої настанови? Це ми вирішимо протягом нашого уроку.

А зараз – реклама.

( Відео )

Герасим Калитка дістає з мішка пачки чистого паперу. Розриває їх, розкидає, потім кричить:

- А гроші де?

Невідомий:

- А гроші є!

( Показує гроші, рахує їх.)

( Гроші відксерити.)

ІІ. Оголошення теми й мети уроку.

Учитель: Ви вже, мабуть, зрозуміли, що мова сьогодні піде про гроші.

Багато хто переконаний, що саме гроші сьогодні керують світом.

(Учитель ставить на глобус макет корони з грішми.)

Дехто говорить: «Головне не гроші, а їх кількість.»

І якщо грошей є багато, то за них можна купити все.

Чи так це насправді? Однозначно сказати важко Але у всякому разі інтерес людини до грошей завжди мав і має місце. Для чого ж людині потрібні гроші? Чи для матеріального збагачення? Чи для самовдосконалення? Чи, може, для того, щоб просто вижити? Так чи інакше, але, як говорить народна мудрість, без грошей, як без рук. Залишається з`ясувати: гроші – необхідність чи розкіш. Як же опанувати «науку» заробляння грошей, залишаючись при цьому чесною й порядною людиною? Адже сучасні засоби масової інформації по кілька разів на день переконують, що там, де говорять гроші, правда мовчить.

Прикро, що гроші мають владу над людиною. Вони часто штовхають людство у прірву жорстокості, кримінальної злочинності. Чому проблема грошей передається з покоління в покоління? Відповідь на це та інші питання намагався дати Іван Карпович Карпенко-Карий у своїй п`єсі «Сто тисяч», яка спочатку мала назву «Гроші».

Зверніть увагу на оголошення.

Оголошення

( Оголошення написане на плакаті )

Увага! Увага! Увага!

Дуже скоро в шкільному театрі селища Новоданилівки відбудеться вистава за п`єсою І.К.Карпенка-Карого «Сто тисяч»!

Ролі виконують:

Герасим Никодимович Калитка ( багатий селянин ) –

Параска ( жінка його ) -

Роман ( син їх ) –

Савка ( кум Герасима Калитки ) –

Бонавентура ( копач ) –

Гершко ( фактор ) –

Мотря ( наймичка ) –

Клим ( робітник ) –

ІІІ. Робота з темою.

Учитель: Вистава відбудеться рівно через … хвилин. А зараз ми маємо можливість подивитись, як ідуть останні приготування до вистави, поспілкуватися з героями п`єси. Актори готові. Театр готовий прийняти глядачів.

Внутрішнє «Я» драматурга.

( Відеозапис. )

- То ви в театрі? А чи любите ви театр так, як я його люблю, тобто всіма силами душі вашої, зі всім ентузіазмом, зі всією нестриманістю, на яку тільки здатна палка молодість, жадібна і пристрасна до вражень вишуканого? Або, краще сказати, чи можете ви любити театр більше всього на світі, крім добра й істини?

Учитель: Як коротко і влучно висловив свою любов до театру Карпенко-Карий! Тому актори не мають права грати його п`єсу так собі.

На сцену ось-ось вийде перший актор.

Внутрішнє «Я» драматурга.

- На сцену? Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене!

В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожать кам`яні серця і проводять в душу глядача жадання правди, жадання загального добра…

Учитель: Творчість Івана Карпенка-Карого – це найвище досягнення української драматургії. У його п`єсах глядач побачить:

Страждання… муки… регіт… гам.

Та витівки життя людського,

На лихо наше, більше злого,

Ніж доброго…

До виходу на сцену готується Невідомий. Він шахрай. Він продає фальшиві гроші. Його треба остерігатися. Він дуже хитрий і небезпечний. Ця його комерція приносить йому прибуток, а його жертвам нещастя. Він прийшов до Герасима Калитки, щоб продати йому фальшиві гроші. А для цього шахрай повинен викликати до себе довіру.

Та чи ж важко буде Незнайомому здійснити свій брудний план? Увага на екран.

( Відеозапис «Монолог Герасима Калитки». Ява VІ.)

Ви, мабуть, зрозуміли, для чого Герасиму Калитці потрібні гроші. Багато грошей!

Діалог з Невідомим.

- Доброго дня. А чи не жаль Вам людей, яких Ви обдурюєте?

- Ні!

- А як Вам вдається це робити?

- Комерчеська таємниця.

- А все-таки? Адже через руки Герасима Калитки проходить багато грошей. Невже він не зможе відрізнити фальшиві гроші від справжніх?

- А ніяких фальшивих грошей нема.

- Як це?

- Я покупателю показую справжні гроші, а кажу, що це фальшиві.

- То Ви продаєте справжні гроші? І це Вам вигідно?

- Я продаю чистий папір.

- Ви володієте гіпнозом?

- Та ні. Верхні пачки паперу я обклеюю грішми.

- А якщо покупець догадається?

- Не догадається.

- А якщо роздивиться, що там не гроші, а папір?

- Тоді я вже буду далеко.

- І багато вже на Вашій совісті таких жертв?

- Про яку совість ви говорите?

- А закон?

- Вовків боятись – у ліс не ходити.

Учитель ( він же кореспондент, ведучий ): І є ж такі люди! І земля їх носить! Без честі, без совісті, без жалю…

На сцені з`являються Савка і Герасим. Давайте їх послухаємо.

Інсценізація.

Савка: Здрастуйте, куме! Добре, що я Вас дома застав.

Герасим: А навіщо ж то я Вам так пильно потрібен?

Савка: Відгадайте! Шкода, не відгадаєте… Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена.

Герасим: Я ж кажу, що так!.. Виходить, не довго думавши – давай! Хіба у мене банк, чи що?

Савка: Та до кого ж ти вдаришся? Жид злупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.

Герасим: Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи та дай.

Савка: То вже лупіть краще Ви, куме, та дайте.

Герасим: Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш – усі віддав за землю.

Савка: Де ж ті гроші, куме?

Герасим: Та Господь їх знає. Я сам не раз, не два над цим думав.

Савка: Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани, то, може, й другі так саме достали… Тілько де ж вони з ним познайомились і як? От що цікаво! Вже ж і я не полохливого десятка, пішов би до нього в гості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луциперові треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей.

Учитель: А далі кум Савка зізнається Герасимові, що ходив на роздоріжжя, просив у безп`ятого грошей. Грошей чоловік не одержав, а тільки дуже перелякався.

Вислухавши кума, Герасим вирішив узяти його в компаньйони.

Савка продовжує: Куме! Та, може ж , таки найшлася б у Вас там яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.

Герасим: Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце в Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п`ять процентів у місяць. Коли дасте п`ять процентів, то я поділюся з Вами, так уже, для кума.

Савка: П`ять?.. Та що маєш робить… І за це велике спасибі, давайте.

Герасим: Принесіть же мені запродажню запись на воли.

Савка: Як? Хіба ж я Вам воли продав?

Герасим: Вийде так, ніби продали… Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам Вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли… Так коротча справа.

Савка: Це добра справа! То й воли до Вас вести, чи як?

Герасим: Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а Ви запродажню принесете мені, то я Вам гроші дам.

Савка: Та візьміть, куме, векселя, нащо Вам ця плутанина?

Герасим: Ні, куме, я переконався, що запродажня надежніше векселя…

Савка: Так… Ну,добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. Прощайте.

Герасим ( сам ): Одважний чоловік! До чорта ходив, і на все піде за гроші,а я візьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли – бери гроші… не віддаси грошей – давай воли, бо тож мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежніше.

Учитель: Як бачимо, і Герасимові, і Савці потрібні гроші. Але чи в однаковому вони становищі? У залі сидять експерти. Вони й спробують проаналізувати ці образи.

А поки що на сцені з`являється робітник Клим. Запитаю у нього, якої він думки про свого хазяїна.

Діалог з Климом.

- Доброго ранку. Куди це Ви направились?

- Та хліб несу.

- Куди несете?

- Назад.

- Для чого?

- Розумієте, вчора за вечерею заховав окраєць. Сьогодні взяв, бо поки до обіда, то їсти захочеться. А хазяїн і побачив у мене під пахвою той окраєць. Він усе бачить, усе чує. Та й почав кричати, щоб я відніс хліб назад, мотивуючи це тим, що сьогодні неділя свята, і їсти ні світ ні зоря не можна, треба попостити хоч раз у тиждень. Але, якби я спав у неділю, то й не снідав би, а то з цієї пори до обіду на ногах, охлянеш.

Учитель: Оце він такий жадний?

- Та не те слово!

Учитель: Наші експерти готові. Послухаємо їх.

Виступ експертів

Експерт 1.

Герасим Калитка Кум Савка

. Багатий селянин . Бідний селянин

. Має двісті десятин землі. . Своєї землі не має. Бере в Жолудя в оренду

А хоче мати ще більше. шматочок землі.

А тут саме під боком панок

Смоквинов от-от продасть

ще 250 десятин. Для цього потрібно

15 тисяч карбованців,

а в Калитки є тільки 5 тисяч.

. Має п`ять тисяч карбованців. . Не вистачає грошей заплатити Жолудю за

І за ці гроші хоче купити оренду. А як грошей в строк не віддасть,

сто тисяч фальшивих. хліб, вирощений Савкою, залишиться

Жолудю.

. Нікому не довіряє. . ?

. Прибідняється. Каже, що не має грошей: . Заради грошей готовий чортові душу

- Нема! Хоч носа відкрути… продати, бо «без душі, мабуть, легше, як

без грошей».

Правду кажучи, образ кума Савки викликає в мене більше симпатії і співчуття, як образ Герасима Калитки.

Експерт 2.

Не тільки антипатію, а й гнівний осуд викликає в мене образ Герасима Калитки.

По-перше, спочатку він бреше кумові, що не має грошей в той час, як гроші в нього є.

По-друге, погодившись позичити кумові гроші, намагається здерти з нього 5 процентів.

По-третє, вимагає від кума запродажню на воли, тим самим розраховуючи на те, що воли він залишить собі.

Учитель: Давайте поспілкуємося з іншими героями твору, почуємо, як вони ставляться до землі, до грошей, до Герасима Калитки. До виходу на сцену готується Бонавентура. Уже тридцять років він копає ( за це й прозваний автором копачем ), шукає гроші, але поки що так нічого не знайшов. Але він цією невдачею не дуже переймається. Копач заохочує Герасима до купівлі землі, радить Калитці викопати ставочок, завести рибу: линів, карасів… Копач, на відміну від Герасима Калитки, помічає красу, не проти у леваді біля верби «каші наварить з таранькою та попоїсти по-чумацьки…»

Діалог з копачем:

Учитель: Я знаю, що Ви мрієте викопати скарб. На що б ви потратили знайдені гроші?

Копач: Зараз би поїхав у Париж.

- А балакати ж по-французькому Ви вмієте?

- Умію. Я пропонував і Никодимовичу навчити сина його, Романа, балакати по-французькому, але Никодимович називає науку забавкою дитячою. На його думку, всі вчені – голодранці, у них ні землі,ні грошей…А всьому голова – гроші! Та він через гроші мало не вкоротив собі віку. Але про це я Вам розповім якось другим разом, а зараз мені час виходити на сцену.

( За коном чути голос Герасима Калитки):

- Вставайте ж, вставайте! Не мніться. Чепіга зайшла, пора скотину порать.

Копач: Еге! Герасим вже по хазяйству гасає – невсипущий.

( Входить Герасим.)

Копач: А знаєте, що я придумав?

Герасим: А що?

Копач: Ви б зробили калакольчик у ту хату… Тут вірьовка над ліжком. От прокинулись, пора вставать – зараз: дзінь, дзінь… Сам ще лежиш, а там встають.

Герасим: Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всі будуть лежать.

Вони надолужать: то вмиваннячком, то взуваннячком, або як почнуть Богу молиться, то й сонце зійде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається, аби простоять більше без роботи. Вже ж я їм і Отченаша даю. Як затоплю – то зараз і на землі.

( Учень тримає руку,хоче щось сказати. )

Учитель: Бачу, експерт просить слова. Будь ласка.

Експерт 3:

Як бачимо, Герасим Калитка не просто жадний. Він не просто жаліє куска хліба робітникові. Робітників, які працюють на нього, він ненавидить. Він жорстокий.

Чому він такий?

Учитель : Про це спробуємо запитати в самого Калитки.

Калитка: Чув, чув, що вас цікавить. Але ж ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою: де того взять, де того, як обернуться, щоб земельки прикупить; та за думками і не їсться тобі, і не спиться тобі… Мене вже ці думки зовсім ізсушили…

( Відео )

Думки драматурга:

«Немає гірше, як чоловік, зіпсований життям і оточенням, потеряє натуральний розум: в голові макітриться, все ходе вверх ногами, і він сам ходе у тьмі та стукається лобом об той,то об другий чужий одвірок і до смерті вже не вийде на шлях простої, звичайної людини.»

Учитель: Дуже шкода, що образ Герасима Калитки – не видумка автора. Такі люди були колись. Вони є й зараз. Для них,крім грошей, нема нічого святого.

Він не тільки жаліє куска хліба робітникові. Він не тільки б`є робітників за те, що довго моляться. Він коней жаліє більше, ніж жінку, бо ж скотина гроші коштує.

Давайте запитаємо в тітки Параски, як вона з таким деспотом живе.

Діалог з Параскою:

Параска: Отак і живу. Герасим вирішує все сам, ніколи зі мною не радиться. А як стану допитуватися, про що він думає, проганяє мене геть, називає мене дурною. Я кожен день працюю, не покладаючи рук, та він швидше коняку пожаліє, ніж мене. Ще й вдарити може. А замолоду взагалі із синяків не виходила. Так і прожила з цим деспотом. І зараз живу.

Учитель: Чому ж Ви не кинете його?

Параска: А куди я піду? Де я дінуся? Нема в мене іншого виходу, крім того, що терпіти треба. Ось і терплю. Хоч іноді терпіти вже не сила. Та що ж, така вже доля жіноча наша.

Учитель: Жахлива доля, і скажу я вам, така доля була у багатьох жінок того часу. Не могла жінка піти від чоловіка, її ніхто б не зрозумів і не підтримав.

Для Герасима Калитки не існує такого поняття, як кохання. Думаючи одружити сина, він думає тільки про те,скільки Пузир дасть приданого за дочкою грішми. Йому не треба ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече Мотря, а смачніше зваре, тим більше робітники з`їдять. Йому треба невістки з приданим, з грішми.

А Мотря ж дівка гарна, здорова, зна всі порядки: коло птиці, коло свиней, коло корів – одно слово, хазяйка біля всього. А ось і вона.

Діалог з Мотрею:

Учитель: Знаємо, що ви з Романом кохаєте один одного, але чи дасть згоду на ваше одруження дядько Герасим?

Мотря: Тітка Параска до мене дуже добра. Вона хоче, щоб ми з Романом одружилися.

Але дядько Герасим… Він навіть хотів одружити Романа з Пузиревою донькою. Ми з Романом навіть посварилися через це. Не знаю, що там трапилося, але Роман повернувся додому ні з чим.

Учитель: А ми зараз запитаємо в Романа, чому це він повернувся від Пузиря ні з чим.

Роман: Поїхали ми з Бонавентурою до Пузиря… Так ніби поросят купувати. А в них були гості: пани якісь, офіцери. Але мене у горниці не кликали, я на кухні й обідав. А Бонавентура…Бодай він сказився! Тільки ми під`їхали з ним під крильце, а він зараз зіскочив з фургона й почав кумедію приставлять: вірші читає,по-турецькому, чи що, балака, Люди аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Теж регоче і закликає його в хату. Бонавентура, показуючи на мене, каже: «Кличте ж і його, це Калитчин син – хазяїн гарний»… А Пузир одказує: «Голяк масті, чирва світить! Нехай, - каже, - розпряга коні та йде у застольну (це місце для прислуги), там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить».

Учитель: І ти розказав про це батькові?

Роман: Так.

Учитель: І як же батько відредагував на таку поведінку Пузиря?

Роман: Батько дуже розсердився. Кричав. Сварився. А потім сказав: «Та нехай їм чорт з їх завідськими свинями, коли вони самі гірш свиней. На біса нам білоручки, дармоїди…»

А після цього батько якось дуже змінився і навіть сказав, що засватає мене з Мотрею.

Учитель: Та не тільки цей прикрий випадок змінив поведінку Герасима Калитки. Адже наближався той жаданий момент, коли Калитка матиме сто тисяч і купить землю Смоквинова.

Давайте прослідкуємо, як розгоратимуться події далі.

Діалог Савки з Герасимом.

Герасим ( Світить свічку, засвітив, поставив,глянув на мішок, поцілував його.):

- Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємося – хто голяк.

Я й жида сьогодні обманив; поки мішок розшили – дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї - гроші… всередині коотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок – жид зашамотався, не дає мішка… «Давай гроші», - каже. Слово за слово, а тут – третій; я тоді йому тиць замість п`ятьох та тілько три тисячі. А він, не лічивши, прямо в вагон.

( Входить Савка. )

Савка: Ну, куме, давайте мені моє, та, поки глуха ніч, я піду собі.

Герасим: Куме, де Ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.

Савка: Ні! Так не буде! Я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.

Герасим: візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадетесь, а решту – через год.

Савка: Куме!.. Давайте мені моє… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Не розпалюйте мене, бо тут вам і амінь.

Учитель: Савка виймає ніж . Але і Герасим не без ножа. Через гроші вони готові один одного порізати. Але що це? Замість грошей - чистий папір. Герасим наче збожеволів. Схопив пояс і вибіг з хати. Куди це він побіг? Що він надумав? Хоч би горя якого не заподіяв.

( Копач несе Герасима на плечах.)

Параска: Що з ним, скажіть на Божу милість.

Копач: Зараз розкажу.

Савка: Кажіть, що трапилось?

Копач: Зараз. Все по порядку. Ліг я, знаєте, в клуні спать. Тільки задрімав, аж щось мене по носі чирк. Я рукою лап, піймав за ногу. Я схопився, запалив сірник, дивлюсь – і в очах потемніло. На перекладині висить Никодимович.

Параска: Боже мій, яке нещастя!

Копач: Я перочинним ножем перерізав пояса… і Никодимович упав на землю. Гляньте – дише.

(Герасим поворушився і спазматично потягнув воздух.)

Герасим: Де я?

Копач: Пийте воду.

(Подає.)

(Герасим п`є.)

Копач: Що з Вами? Що це ви вигадали?

Савка: Та годі, куме! Буде здоров`я – будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає.

Копач: Які гроші?

Савка: Хотіли ми в жида купити 100 тисяч фальшивих грошей, а купили мішок чистої бумаги. Тільки на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.

Герасим: Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив!

( Розкидає папірці. Далі сміється.)

Савка: Куме, куме! Господь з Вами! Схаменіться! Що з воза впало, те пропало.

Герасим: Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!

( Ридає)

Учитель: Усі заспокоюють Герасима Калитку, та він їх не слухає.

Давайте спробуємо й ми заспокоїти Герасима Никодимовича, дати йому пораду, як жити далі. Може, хоч нас він послухає.

А тим часом наші експерти спробують створити два сенкани: один до слова «гроші», інший до слова «життя».

( Учні дають поради герою, як жити далі, а експерти створюють сенкани приблизно такого характеру:)

Гроші. Життя.

Справжні, фальшиві. Веселе,сумне.

Збагачують, принижують, знищують. Вирує, гнітить,окрилює.

Гроші – причина різних бід. Життя – найцінніший божий дар.

Зло. Щастя.

ІV. Проблемно-ситуативне мовлення.

( Учні дають відповіді на запитання, не змінюючи їх порядку. Запитання записані на окремих аркушах паперу.)

- З якого віку людина відчуває свою причетність до грошей?

- А вам потрібні гроші? Ваші щоденні кишенькові гроші – це скільки?

- Чи хотіли б ви в майбутньому бути багатою людиною? Якщо так, то якими ви вбачаєте шляхи свого збагачення?

- Якби у вас був один мільйон гривень, на що б ви його потратили?

- Бути багатим – означає бути щасливим?

- Чи правда, що для того, аби бути багатим, потрібно вже від народження мати «блакитний» колір крові?

- А може, посадити грошове дерево і чекати, поки на ньому виростуть гроші?

V. Підсумок уроку.

1. Оцінювання.

2. Заключне слово вчителя.

Не все на світі можна купити за гроші. І підписатися під словами Герасима Калитки про те, що «гроші важливіші, ніж сім`я, друзі, навіть власне життя», - абсурд. І.К.Карпенко-Карий серйозно попереджає про небезпеку грошей, а особливо брудних, які калічать душі, руйнують споконвічні уявлення про добро і зло. Пам`ятайте, що щасливий не той, у кого багато грошей, а той, кому їх вистачає. Бажаю вам, щоб у майбутньому ви знайшли справу для душі і вам завжди вистачало грошей.

VІ. Домашнє завдання.

Використовуючи визначення комедії, трагедії і трагікомедії, вміщені в кінці підручника,та змісту твору, доведіть, що «Сто тисяч» - трагікомедія.

Кiлькiсть переглядiв: 1655

Коментарi

  • Ancicram

    2017-09-23 15:34:59

    Очень познавательно[url=http://agrolinepro.ru/montazh-i-remont-promyshlennogo-oborudovaniya]![/url]...

  • engladram

    2017-09-02 11:42:44

    а где вы взяли эту инфу[url=http://es.education-uk.ru/karta-sajta]?[/url]...